«І все-таки до тебе думка лине...»

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занепащений, нещасний краю!

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

 

Сі очі бачили скізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

 

О, сліз таких вже вилито чимало, –

Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, –

Що сльози там, де навіть крові мало!