Посестри. Часопис №110 / звіт

я вже не пам’ятаю, чому
я обрала тебе, польще, за вчительку
я хотіла б залишатися нейтральною
як смерть, швейцарія чи фейсбук
замість цього я повинна тренуватися, кожне таїнство
повторювати як війну
допоки не довідається ліва рука, що зробила права
допоки не перехреститься і перед другою не визнає
всі ми тут для того, щоби програти
я знаю
негарно говорити про реальність
питати чи смерть і життя це та сама фірма

 

хто має очі, нехай мовчить
язик це лише м’яз, важко рубцюється

 

те, що ти любиш найбільше, нехай відійде першим
зіграймо в це знову
бог честь батьківщина