Посестри. Часопис №110 / наприкінці

наші легені
ми поклали у ґрунт
аби виріс із них
найкращий тютюн

 

зняли із себе душі
мов зношені черевики
щоб про нас забула земля

 

випили всю горілку
щоб смуток про нас
також забув

 

це ми придумали імена
усім безпритульним псам
бо після нас має зостатись
любов

 

а потім
із вікон чужих світло все вкрали
і вставили собі до очей

 

а нагострений молодик
одягнули на голови
щоб не впізнав нас
жоден з чортів

 

на прощання
ми не сказали нічого
лиш звівши очі до неба
рушили жити
за далеку зорю

 

серпень-вересень 2018