Посестри. Часопис №225 / Віршик для Дарека

Тільки діти прекрасні. Тепер у нас значно менше

зобов'язань. Коли моя мама, звертаючись, каже «дитино»,

 

це нітрохи не робить мене молодшим. Бо як же це так,

бути дитиною людини в таких літах? Вже два дні

 

я, будучи дитиною Померлого, почуваюсь новонародженим,

за винятком того, що я не став немовлям. Їм

 

також сумно, вони плачуть більше, ніж посміхаються,

і принаймні ми бачимо, що в цьому є якийсь сенс.

 

Варшава, 17 листопада 2019 року