Посестри. Часопис №222 / До послуг у щастя

У цьому випуску «Посестер» публікуємо поезії Адама Відемана й Дарини Чупат, оповідання Стефана Жеромського «Після Седану» та статтю Олександра Глотова про Владислава – польського літератора в російській імперії. Ці тексти поєднують роздуми про крихкість щастя і близькості, межі людського знання та історію, яка втручається в долі людей.

Щастя не завжди приносить спокій. Іноді воно саме потребує нашої невсипущої турботи, «ніби хворий на кисні», – тоді ми, за словами Адама Відемана, стаємо «до послуг у щастя», знаючи, як легко воно може бути проковтнуте часом. Особливо гостро це відчувається у близькості до іншої людини – у просторі підтримки й розчарування, вдячності й раптової байдужості до тих, без кого колись не могли уявити свого життя.

Тексти цього випуску говорять також про межі пізнання і пам’яті, про минуле, яке ніколи не залишається цілком минулим. «Можливо найбільше знання – / відмовитись від знання», – пише Дарина Чупат. І справді, часом найважливіше відкривається не в готових відповідях, а в умінні зупинитися перед замковою шпариною, де вже «немає місця / ще для одного погляду».

«Після Седану» Стефана Жеромського повертає нас до історії, що ламає людські долі, а стаття Олександра Глотова про Владислава – польського літератора в російській імперії – до життя короткого й бурхливого, сповненого козацьких бувальщин, зухвалості, картярства та нездійснених прагнень. Усі ці тексти нагадують: людина завжди трохи гостює – у щасті, у близькості, в історії. І, можливо, найкраще прохання, з яким вона може звернутися до світу, звучить саме так, як написала Дарина Чупат: «не дай мені».