Посестри. Часопис №217 / Дім усередині

У ліхтаря ясна голова, а навколо кружляє мрійлива комашня снігу.
Ніколи, чуєш ніколи як зараз, не був він такий.
Стану в цей ігристий силует світла у келиху інистого парку:
полози від санчат, гамір качок на озері,
червона риба неба, бадьорі купальники в проталині.
Тут у задзеркаллі ще і війна. Там – у самшитовому лабіринті –
від кролячої лапи слід. Пролітаю згори вниз довгий-довгий
тунель мого дому: полиці з книжками і посудом
(ось ще дитяча полив’яна чашка), далі і далі –
стіл, піаніно, ялинка, велосипед, комод, дзеркало.
Хто знає якої глибини ця нора?
Унизу на столику стоятиме флакончик із написом «Вір мені».
І світитиметься ніжно вікно у сніг.

2024