Посестри. Часопис №216 / Не остання буде ніч

Після такої ночі мовчать рядки: зухвала жорстокість московського режиму народжує в серцях українців, а разом і всього притомного світу, гнів, який не втамується мирними договорами, обіцянками чи меморандумами. Але ніколи не настане остання ніч, ніколи не прийде хвилина розпуки й зневіри, вже ніколи.

Назву випуску ми позичили з яскравого й точного вірша Анатолія Дністрового:

душа країни боса кармелітка
слова життя рече мов першотвір

про те що не остання буде ніч
і сонця диск над кіптявою стане
повернуться вигнанці і прочани
малі й старі вертались споконвіч

Щоденникові поезії Анети Камінської проймають до кісток справжністю вислову та прямотою:

дві гіперзвукові ракети летять
у бік хмельницької області

це не фільм
це наша українська
реальність)

Про дивні механізми метафізичного буття розповідає в бувальщині «Подільський перстень» Юлія Стахівська:

А наступного дня один чоловік божився, що бачив, як Самсон ганявся вночі за левом, а тільки півень запів, став на постаменті, як вкопаний. Кафтаній Зінґер казав: «Коли хочеш зберегти те, що маєш, викинь, те що є».

Минулого тижня відбулася особлива подія для нас і заразом для всієї спільноти перекладачів польської літератури: Міжнародний конгрес перекладачів польської мови. Короткий репортаж із події читайте в цьому випуску.