Посестри. Часопис №214 / Тепло зруйнує цю самотність
Ти не один, навіть коли самотній, адже прийде мить – і побачиш світ іншими очима. Тут тобі порожньо, іншого разу – ти вільний і потрібний. Тобі потрібно повторювати слова підтримки? Говори, запитуй, і почуєш їх. Ніколи не буває запізно.
У віршах Костянтина Москальця розгортається симфонічна гармонія народження й загибелі, єдність бажаного й небажаного, сила тривання та сила прийняття неминучого:
А може, так і треба? Може, ти
загинеш як сніжинка на долоні,
коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?
І, може, ця самотність – лише форма
твоєї ідентичності п’янкої?
Попри загрози, в людини залишається опора, яка здатна відновити, врятувати, розвіяти хмари та втримати при силі навіть у найтемнішу мить, як то стається з матір'ю у вірші Юстини Томської:
На щастя, мати –
по самі вуха в житті.
Ми продовжуємо читати розділи з книжки Сильвії Хутнік «Фурії з Варшави»:
Жінка дивиться щораз більш відкритим поглядом, коли Халіна з Целіною щось до неї говорять. Здається, якісь підпиті, здається, якісь чужі ті подруги. Що вони мені говорять, що вони знають? Вони не знають про мене нічого.
Нахиляються ще й над нею, пригортаючи і промовляючи: «Ти не переймайся, ми це все владнаємо». І чвалають далі.
А Стефанія розвертається знову в бік магазинної вітрини й милується капелюшками. Ручна робота, солідна, і цей модний фасон. Цікаво, чи мають також вуалі, що закривають обличчя повністю. Цікаво, чи шиють заслінки на замовлення.
На завершення номера раді представити вам відгук Євгенії Завалій на книжку Владислава Шпільмана «Піаніст. Надзвичайна історія виживання» – важливого тексту для нашої епохи:
Нещодавно українською мовою вийшла книга Владислава Шпільмана «Піаніст. Надзвичайна історія виживання». І я одразу ж її купила, адже давно хотіла прочитати. Врешті, книги про виживання дуже підтримують у наші непрості часи. І Шпільман пише про те, що переживаємо зараз ми.
