Посестри. Часопис №212 / Слідами Фридерика Шопена у Варшаві: жаль, романтизм, революційний етюд і мова ненависті
Варшава завжди звучить до мене музикою Фридерика Шопена. Бо в місті справжній культ композитора: його іменем названий аеропорт, у всіх можливих концертних залах, парках, невеличких камерних сценах відбуваються концерти за його творами, і я навіть знайшла видавництво, яке видає ноти. Ноти я купила, тож довгими блекаутними вечорами вивчаю вальси, мазурки і полонези. Шопен із дитинства був моїм улюбленим композитором, і ця любов – романтичний бік моєї натури. Бо він нестримний романтик у своїй музиці. Як зауважив сам Шопен, найкраще суть його мистецтва передає слово «жаль», яке означає водночас ностальгію і тугу, скаргу та голосіння, болючу образу та ще щось невизначене й невиразне, що можна зрозуміти лише слухаючи його музику (знайшла цю цитату в книзі Пьотра Вітта «Пекельний присінок слави», яка розповідає про перші місяці життя Шопена в Парижі). Що ж, жаль – це дуже близька українцям тема, але як виявилося, у нас ще є дещо спільне із Шопеном. І якби в його часи були соціальні мережі, його б точно забанили за мову ненависті.
Коли я збиралася у Варшаву, мріяла потрапити в Музей Фридерика Шопена. А свої мрії обов’язково треба здійснювати. Музей сучасний та інтерактивний, у ньому можна провести весь день, особливо в залі, де прослуховують різні твори в навушниках, а на екрані відображаються картинки з нотами й концертами. Прийшовши в музей першою зранку, я ледь виштовхала себе звідти в обід. Я б із радістю прослухала там усі 19 ноктюрнів, створених Шопеном, щоб зануритись у внутрішній світ романтика й інтроверта. Ноктюрн – «пісня ночі», мрійливий, таємничий, містичний твір, і Шопен зробив цей жанр довершеним. Або його 16 полонезів, у яких він за допомогою музичних засобів описував бурхливу історію Польщі. Найбільше ж він написав мазурок – аж 57, і зробив ці польські композиції світовим культурним надбанням. А ще ж неймовірні вальси, сонати, етюди, концерти… У музеї можна дізнатися багато цікавих фактів із біографії композитора, на щастя, він любив писати листи і багато про що ми дізнаємося з його слів. Хоча, наприклад, дослідники досі сперечаються щодо дати народження Шопена: 22 лютого чи 1 березня 1810 року. Також у виставкових залах можна побачити речі композитора: останній рояль фірми «Плеєль» із паризької квартири, олівець, трубка, записник, годинник, коробка для шляп…
Його батько, Миколай Шопен, народився у Франції, емігрував у Польщу через революцію, де давав уроки французької мови, а згодом став професором Варшавського ліцею й заснував власну школу для хлопчиків. Миколай одружився з Юстиною Крижанівською, яка була економкою в шляхетній родині, де отримала виховання й освіту. Можливо, саме тому життя Шопена також пройшло поміж двох культур і двох країн – Польщі та Франції. У нього було три сестри: Людовіка, Ізабелла, які все життя берегли мистецьку спадщину брата, й Емілія, яка померла в ранньому віці від сухот. Усі члени родини були музично обдарованими, тож Фридерик почав займатися музикою у віці семи років і одразу ж продемонстрував надзвичайні здібності, створюючи власні композиції.
Подією, яка назавжди змінила життя митця та всієї його родини, стало Листопадове повстання (1830–1831) проти російської імперської влади. Польща з 1815 року існувала нібито як автономна держава в складі російської імперії згідно з рішенням Віденського конгресу (який мав відновити лад у Європі після наполеонівських війн). Утім, росія ніколи не дотримується своїх обіцянок і одразу ж спробувала зазіхнути на Конституцію Польської держави й почала репресії. Шопен їде до Відня за три тижні до повстання і там дізнається новини з дому, в який він вже ніколи не повернеться.
У цей час він веде щоденник, у якому доволі часто вживає слово «москаль» (пол. – muscovite). Спостерігаючи, як відчайдушно боряться поляки проти армії з видимою перевагою, а він натомість «просто грає на фортепіано», Фридерик пише: «О, чому я не можу вбити хоча б одного москаля». Дізнавшись про падіння Варшави, він винить у всьому Бога, якому каже: «хіба ти сам є москалем». У цей період композитор створює один зі своїх геніальних творів – «Революційний етюд», у якому трохи більше ніж за дві хвилини передає увесь біль і боротьбу його скривавленої Батьківщини. Після придушення повстання починаються жорсткі репресії проти інтелігенції, й Миколай Шопен пише сину, щоб він не повертався. Фридерик вирушає до Парижа, де отримав славу й визнання.
У 1838 році в Парижі Шопен познайомився з відомою французькою письменницею і світською левицею Жорж Санд: йому 28 років, їй – 34. Спочатку він казав друзям, як сильно вона йому не подобається, але згодом стала жінкою його життя. Вони часто подорожували, жили на Мальорці. Саме в цей період життя Шопен написав свої найяскравіші твори. До Санд про його стосунки з жінками відомо не так багато. Він був заручений з Марією Водзінською, але стосунки на відстані тривали недовго. У його творах часто можна побачити присвяту якійсь жінці – це чи данина моді, чи спроба сподобатися. Втім, стосунки з Санд були найбільш серйозними в його житті й тривали 10 років. Після розриву, який тяжко переживав, він помер від туберкульозу у віці 39 років.
У музеї я прочитала про те, що Жорж Санд написала роман «Лукреція Флоріані», який вийшов наприкінці їхнього кохання й був дуже обговорюваним у світському товаристві. А після повернення з Варшави я розшукала цю книжку в бібліотеці. Санд зобразила токсичні взаємини італійки, актриси, матері чотирьох дітей від різних батьків, вільної та феміністичної, як на той час, Лукреції та молодого (на шість років молодшого) неврастенічного князя Кароля, який випадково опиняється на віллі, підхоплює лихоманку і після того, як Лукреція його виходила, закохується в неї. Це дуже мелодраматичний роман, навіть для XIX століття, наступні 10 років Кароль продовжує жити в Лукреції, ревнувати її до всіх навколо, до її минулого та дітей, почувається дуже нещасним і робить нещасним її. Вона ж вирішила все терпіти і відповідати добром на всі вчинки Кароля, тому після десятиліття разом виснажена і «вже стара» 40-річна Лукреція помирає. Санд зображає модель стосунків, коли жінка стає матір’ю, доглядальницею і єдиним другом своєму партнеру, і врешті ця модель виявляється нежиттєздатною. Хоча насправді помер Шопен, а Жорж Санд пережила його на 27 років.
Як відомо, композитор усе життя залишався патріотом Польщі й ностальгував за Батьківщиною, тому заповів поховати своє тіло в Парижі, а серце – у Варшаві. Сестра Людовіка, яка приїхала доглядати хворого брата, привезла його серце у Варшаву, тепер воно покоїться в колоні Базиліки Святого Хреста на вулиці Краківське передмістя. Кажуть, ніби Людовіка привезла його таємно, сховавши під своїми широкими спідницями (тільки уявіть це!). Але саме друга сестра, Ізабелла, яка прожила найдовше з усіх, добилася того, що урна з серцем була захоронена в Соборі в 1880 році (помер композитор у 1849 році). Я посиділа в Базиліці, була репетиція хору перед вечірнім концертом, на колоні Шопена написано: «Де скарб твій, там серце твоє».
Останнім часом я часто слухаю «Революційний етюд» Шопена, ця бурхлива емоційна музика чудово ілюструє події, які відбуваються у світі. Дві хвилини етюду звучать як кульмінація самознищення, яке запустило людство, та з останньою нотою приходить не розпач, а почуття любові й вдячності до композитора, який так геніально й лаконічно передав усе, що нині відчуваємо ми. Це музика поза часом і поза контекстом. І врешті, хто сказав, що епоха романтизму закінчилася у XIX столітті? Багато з нас все ще нестримні романтики, і коли все навколо руйнується, я відкриваю свої ноти, куплені у Варшаві, й граю вальси і ноктюрни Фридерика Шопена.
