Посестри. Часопис №206 / «єдиним словом за увесь час...»
єдиним словом за увесь час
що ті двоє провели разом стало його: йдемо
і тоді вийшли за двері
і понесли на спинах білі солоні глиби з подвір’я
глиби з кожним кроком розчинялись на сонці
а перед затокою злилися з відчуттям тіл і зникли
диваки, – спльовували місцеві
замість того щоб зміцнити під усіма вітрами дім
ті двоє забили цвяхами засліплені вікна
замість того щоб посадити плодове дерево
ті двоє опустилися перед старим буком на коліна
зігнулися в молитві
а потім підняли мертвий стовбур у простирадлі на плечі
таким чином бук переродився в човен
навесні вона розпиляла скрипку
і корма ожила збереженою в ефах симфонією
він стояв по пояс у Бузі та прислуховувався
тривали тривали зливи
човен наповнився дощовою водою
відображенням мосту на тлі неба
і забутим обличчям варто тільки нахилитися
тоді вона обережно ступила у човен і простягнула йому руку
аби лягти на дно ковчегу і бачити плісняву хмар зсередини
розквітнути трясовинними квітами
він сказав: врятується тільки чиста вода
