Посестри. Часопис №206 / над її горищним вікном птахи навесні...

над її горищним вікном птахи навесні 

довго говорили зі своїми дітьми 

ті безпорадно відкривали дзьоби 

 

вранці жінка зав’язувала вовняну хустку 

перед дзеркалом подовгу роздивлялась 

вишукуючи перші ознаки старості 

 

вони не хотіли пити 

вони хотіли аби матері вклали слова їм до рота 

маме лошн 

мову 

і можливість мовчати водночас 

 

так замикалося коло 

в крапці підліткового віку 

ниюче передчуття вночі не дає лежати на животі 

а ззовні жодних змін окрім зморшки страждання 

 

і коли всі сусіди покинули це гніздо 

і коли матері не повернулись 

дзбан мови стояв на підвіконні 

 

але птахи не могли дотягнутися 

відсьорбнути слів 

 

жінка обіймала коліна 

це не мої діти 

 

так війна повторювала 

поки вони билися у вікно 

 

це не мої діти