Посестри. Часопис №206 / Біологія

Ну й полегшення: 

сніг із гілок попадав, 

а десь і розтанув, 

навколо стовбура – 

дешево й весело – 

палітра відлиги. 

 

Суперечка триває про ці 

жовтуваті сліди – 

чи то сніг і його розтанки 

перенесли униз 

часточки барви деревини? 

Чи то білчина сеча? 

Чи сеча пташок? 

[чи в пташок 

взагалі 

сеча буває?] 

 

А тим часом дивлюся на звільнену форму гілки, 

яка знову як знову 

до себе вертається – 

та всміхаюся цій циклічності. 

 

Ти ж говориш, що форму цю 

можна зламати, 

й ілюструєш 

слово 

ділом 

[що цілком як цілком зайве – 

кому, як не нам, текстолюдкам, 

краще знати: 

діло – лише профанація слова]. 

 

Проте зламана форма 

продовжує висіти перед очима, 

повільною 

плюшевою 

блискавкою, 

повертається знову як знову, 

на гілки накладається інші, 

також полегшені. 

 

Навіть протиповітряний 

слід у небі 

її 

наслідує. 

 

Нашій Перемозі Форми 

годі як годі 

не радіти, 

хоч би й здригаючись, 

від вибуху ще 

одного.