Посестри. Часопис №204 / «Збіг ДНК (п'ять слів у минулому часі)...»

куля не знає моральних страждань

але ти пересвідчилась: кожна,

що приходить сюди за своїм,

повернулась ні з чим

чи то жінка чи смерть

скільки літ скільки зим

скільки можна

 

кажуть їй: поки що жодних збігів нема

чи то жінка чи смерть не приходить одна,

ось їх вервиці – бачиш?

зазирають за душу, питають: а мій?

і немає тут їхнього, в бурій, рудій,

первозданній, одвічній 

 

глині вищої проби останнього дня

що здитинілий бог розмина навмання

перед тим як ліпити

іншу землю, і небо, і звірів, і птиць,

і людину, що в полі лежить горілиць

і не відає, як це – убитий