Посестри. Часопис №199 / високі концентрації

прийди, ясна апострофко,

поплескай мені, піруете,

друже пуанти голодної,

лиш поквапся, прошу,

бо згасає наша наснага,

 

тебе умовляли персики,

але ти гидувала мʼясивом,

трупиком, тільцем, кýльками

відстріляними із принуки,

 

ти снила футляром над тім’ячком,

памʼятаєш, казала ти, буцімто

людині властиво стікатися

по краплині, до гирла,

 

ти снила рядком про турботу

і сестричок салонних,

ікорних братиків також,

котрі задивились у вірш,

котрі камері око закрили,

 

а на привʼязі тільки прості слова:

підземні переходи, лампочки,

змилки та пил.